3

 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі – Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів

          Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

           Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі – ЦК).

Протягом 2014 -  2015 років в провадженні Підгаєцького районного суду Тернопільської області перебувало 5 справ вказаної категорії, з них: 3 справи розглянуто з прийняттям рішення та по двох  справах позовні заяви  були повернуті позивачу в порядку ст. 121 ЦПК України.

         Розглянуті справи з постановленням судового рішення таких категорій: 1 справа щодо поділу житлового будинку, який є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, позовні вимоги в яких були задоволені; 1 справа про поділ майна подружжя та одна справа про поділ житлового будинку, який є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна.

        Справ про  поділ майна між подружжям, зокрема щодо  неподільних речей, про поділ майна між подружжям у випадках, коли один із них ( або обидва)- фізична особа підприємець, поділ майна між подружжям, де чоловік або дружина ( або обидва)- учасники господарського товариства, про поділ майна за шлюбним договором та про поділ майна між чоловіком і жінкою, які проживають однією сімє’ю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, про поділ майнових прав, у тому числі на новозбудоване майно та недобудоване майно, щодо підсудності спорів про поділ майна, у тому числі нерухомого, щодо визначення  початку перебігу строків позовної давності для пред'явлення позову про поділ майна, у тому числі після розлучення (розірвання шлюбу та припинення фактичних шлюбних відносин); про визначення частки дружини, чоловіка у спільній сумісній власності; про виділ своєї частки з майна, що належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності в натурі; про визначення порядку користування спільним майном, а також роздільним майном кожного з подружжя; про визнання недійсними договорів щодо розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у тому числі спадкового договору, договору довічного утримання; про визнання недійсним шлюбного договору або окремих його положень; а також спорів з приводу договору, укладеного між подружжям, про надання утримання одному з них або про його припинення  протягом періоду, що аналізується в практиці суду не було.

     Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

      Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

      Відповідно до ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

      Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

      Право спільної власності може виникнути з різних підстав, не заборонених законом (ч.3 ст.355 Цивільного кодексу України, далі ЦКУ). Спільна власність може бути частковою та сумісною. Кожен із співвласників майна має право на виділ із нього частки в натурі (реальна частка), яка відповідає його частці в праві власності на майно (ідеальна частка).

      Серед спорів, що пов’язані із об’єктами спільної власності найчастіше в практиці суду протягом періоду, що аналізується, були справи щодо поділу такого майна, а саме: щодо поділу майна подружжя житлового будинку, вимоги у яких стосувались виділення ( визначення) ідеальної частки у спільній власності.

      При вирішенні спорів щодо поділу нерухомого та рухомого  майна між подружжям судді керувались нормами статей 60, 69-72 СК України, ст.372 ЦК України, положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.20017 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». 

        Класифікація об'єктів нерухомих речей є різною. Так, Кодекс поділяє нерухоме майно на житлові будинки, будівлі, споруди тощо. До об'єктів нерухомого майна ЦК відносить житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно (статті 331, 376), тощо.

Стаття 380 Цивільного кодексу України визначає житловий будинок як об'єкт права власності: житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Тобто, ця норма Кодексу закріплює невичерпний перелік об'єктів нерухомого майна.

Поділ жилого будинку згідно із заявленими позовними вимогами здійснювався судом  із визначенням  ідеальних часток.

          Так, зокрема у справі за позовом С. до С. про поділ майна подружжя позивачем було заявлено вимогу про поділ житлового будинку, що був ними збудований в період шлюбу, в ідеальних частка по ½ за кожним. Під час судового розгляд щодо порядку поділу нерухомого майна, експертизи не призначались так як позивач  по власній ініціативі запропонував відповідачу  найбільш прийнятний  для останньої варіант поділу двохповерхового житлового будинку, у зв’язку з чим експертизи не призначались. Виділено позивачеві приміщення на другому поверсі, а відповідачу приміщення на другому поверсі будинку, при цьому   суд здійснив поділ житлового будинку згідно з варіантом, який визначив позивач з урахуванням інтересів сторін.

По справі за позовом К. до К. про визнання права власності на ½ частину житлового будинку та поділ спільного майна подружжя  предметом поділу були житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями,  та інше рухоме  майно подружжя. Рішенням Підгаєцького районного суду від 24.04.2014 року позов К. задоволено частково. При цьому при вирішенні даної справи, в частині позовних вимог щодо   спірного майна – трактора МТЗ-80, причепа до трактора, плуга, сівалки та культиватора,  суд з урахуванням всіх обставин в цілому, прийшов до висновку, що не може вважатись обґрунтованою вимога позивачки включити в перелік спільного майна подружжя, як такі, що придбані на спільні  гроші, виходячи лише з тих підстав, що це майно було придбано під час спільного проживання подружжя у зареєстрованому шлюбі Вимоги в цій частині, що вказане спірне майно є спільною сумісною власністю, обґрунтовано тільки особистими показами позивачки.  Отже за відсутності будь-яких належних та   допустимих доказів,   відповідно до   вимог   ст.60 ЦПК України,  судовим рішенням в цій частині  відмовлено в задоволенні позову, так як на підтвердження своїх доводів про те, що  спірне майно належить сторонам, оскільки   купувалося   ними   для  власних   потреб та   за    власні    кошти, позивачем      суду   не   надано.   

Вирішуючи, яким чином провести поділ житлового будинку в натурі, суд приймав до уваги інтереси сторін, а у випадку поділу майна подружжя і інтереси їх неповнолітніх дітей.

Як засвідчив проведений аналіз як правило задоволенню підлягали позови, предметом яких був поділ житлового будинку, право власності на який було оформлено у встановленому законом порядку.

Враховуючи норми статей 186, 380, 381 ЦК, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв’язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об’єкти визнаватися не може.

        Рішення, прийняті Підгаєцьким районним судом по даній категорії справ не оскаржувались в апеляційному порядку та набрали законної сили. Це дає підстави для висновку, що під час вирішення майнових спорів між подружжям (колишнім подружжям), головуючі в справі, судді, вживають всіх необхідних заходів для правильного і своєчасного розгляду таких справ та правильно застосовують норми матеріального та процесуального права при розгляді справ цієї категорії, що сприяє якості здійснення судочинства та захисту  порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, що випливають із сімейних правовідносин.

       Проведене узагальнення засвідчило, що судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області, розглядаючи цивільні справи даної категорії загалом дотримувались вимог чинного законодавства.

Голова Підгаєцького

районного суду                                                                   Г.В. Ігнатова