1

Підгаєцьким районним судом Тернопільської  області відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на виконання плану роботи Підгаєцького районного суду та листа  апеляційного суду  Тернопільської області № 01-15/6/2016 від 12.01.2016 р. проведено узагальнення судової практики призначення покарання  за Кримінальним процесуальним кодексом України  за  ІІ півріччя 2015 року.

Призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Саме цей акт суду повинен бути торжеством розуму й справедливості. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Отже, тільки суд вправі зробити остаточний висновок про винність особи у вчиненні злочину і призначити їй покарання. При цьому суд в обвинувальному вироку визначає його вид і розмір.

Для того щоб покарання було справедливим, воно повинно базуватися на всіх принципах кримінального права: законності, рівності громадян перед законом, індивідуальної юридичної відповідальності, наявності вини в діянні засудженої особи, індивідуалізації покарання, гуманізму.

Ці кримінально-правові принципи, які лежать в основі справедливого вироку, тісно переплітаються з кримінально-процесуальними принципами законності та обґрунтованості вироку (суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні — ст. 323 КПК 1960 р., ст. 370 КПК України 2012 р.), мотивування вироку (ст. 334 КПК 1960р., ст.370 КПК України 2012 р.), визначеності вироку (у вироку визначається кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом, — ст. 335 КПК 1960р., ч.4 ст.374 КПК України 2012р.) та інших.

Закон визначає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК). Можна сказати, що це стратегічна мета призначення покарання.

Одначе, наявності й дотримання тільки принципів, наведених вище, недостатньо. КК містить в собі ще певні вимоги закону, які суд обов'язково повинен враховувати при призначенні покарання, виходячи саме із приписів, зафіксованих у кримінально-правових принципах. Ці вимоги закону зафіксовані в ст. 65 КК, якою починається розділ XI Загальної частини КК ("Призначення покарання" — ст. 65-73), і які названі — загальні засади призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання — це основоположні вимоги про порядок і межі призначення покарання, якими зобов'язаний керуватися суд, призначаючи покарання по кожній кримінальній справі.

Вказані засади викладені в ч. 1 ст. 65 КК. Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Перша загальна засада обумовлює те, що суд не може при призначенні покарання: а) призначати більш суворі види покарання, ніж ті, що передбачені в санкції статті, яка застосовується (скажімо, призначити позбавлення волі на певний строк, якщо цей вид покарання відсутній у санкції); б) призначати наявний у санкції вид покарання, але у розмірі, що перевищує його максимум, вказаний у цій санкції (скажімо, призначити два роки виправних робіт при зазначеній в санкції верхній межі — один рік).

Йдеться про призначення покарання за один вчинений злочин, або за кожний з декількох вчинених злочинів. При призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків згідно зі ст. 70 та 71 КК останнє покарання може бути більш суворим, ніж передбачене в санкціях окремих статей, що створюють цю сукупність (ч. 4 ст. 65 КК).

Закон також допускає призначення за підставами, вказаними в ст. 69 КК, більш м'якого покарання, ніж те, яке передбачене в санкції статті, яку застосовує суд.

Друга загальна засада вказує на обов'язок суду при призначенні покарання враховувати всі положення Загальної частини КК, які пов'язані з призначенням покарання.

Наприклад, це стосується застосування норм, які регламентують призначення покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК), за співучасть у злочині (ч. 2 ст. 68 КК), особливості застосування покарання до неповнолітніх (ст. 98-103 КК), застосування санкцій статей, в яких вказана лише верхня межа покарання, тощо.

Третя загальна засада зобов'язує суд при призначенні покарання враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину визначається за класифікацією злочинів, поданою в ст. 12 КК. Однак і в межах злочину одного виду суд має враховувати особливості конкретного діяння, яке є предметом його розгляду: об'єкт, предмет, кількість потерпілих, загальна вартість заподіяної шкоди, спосіб вчинення злочину, його мотиви тощо. Враховується також ступінь і характер участі особи у вчиненому злочині.

При врахуванні даних, що характеризують особу винного, суд досліджує його соціально-демографічні ознаки (вік, характер занять, сімейний стан тощо), кримінально-правові чинники (наявність попередніх судимостей, підстави звільнення від відбування попереднього покарання тощо), поведінку особи до і після вчинення злочину (ставлення до роботи або навчання, поведінка в побуті, наявність антисоціальних пристрастей тощо), стан здоров'я (наявність хронічних хвороб, інвалідність тощо), вплив покарання, яке може бути призначено, на подальше буття близьких особі засудженого людей (скажімо, засуджений — єдиний годувальник сім'ї, де є малолітні діти, і навпаки, засуджений — алкоголік, який постійно тероризує своє оточення).

Отже, суд, призначаючи покарання, встановлює не тільки наявність ознак, що характеризують особу як суб'єкт злочину (без чого взагалі не можна вести мову про призначення покарання), а й як конкретну людину, з усіма притаманними їй позитивними та негативними якостями і властивостями.

Крім врахування всіх особливостей вчиненого злочину й особи, яка його вчинила, закон зобов'язує суд враховувати при призначенні покарання й обставини, що його пом'якшують або обтяжують.

Ці обставини не впливають на кваліфікацію діяння, але можуть суттєво впливати на вид і розмір покарання.

Ст. 66 КК дає перелік обставин, що пом'якшують покарання, а ст. 67 КК — обставин, що обтяжують покарання. На відміну від переліку обставин, які пом'якшують покарання, перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним (ч. 3 ст. 67 КК), й інші обставини, не зазначені в ньому, не можуть бути визнані обтяжуючими

Наявність обставин, що пом'якшують покарання, свідчить про менший ступінь небезпеки винного і дає підстави суду призначати йому покарання, близьке до мінімуму того виду покарання, яке передбачене в санкції статті, а при альтернативній санкції — призначити більш м'який вид покарання серед наявних. У виключних випадках засудженому може бути призначене більш м'яке покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

Суд не вправі не визнати будь-яку із вказаних в законі обставин як таку, що не пом'якшує покарання. Більше того, він може й інші обставини, не зазначені в законі, визнати такими, що пом'якшують покарання (ч. 2 ст. 66 КК). Це, як правило, заслуги перед Батьківщиною, позитивні характеристики за місцем роботи, навчання, проживання, благородні вчинки тощо.

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (ч. 3 ст. 66 КК).

Наявність обставин, які обтяжують покарання, свідчить про підвищену небезпеку вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити засудженому покарання, близьке до максимуму, а при альтернативній санкції — призначити більш суворий вид покарання серед наявних.

Більше того, суд може не визнати обставини, зазначені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК, такими, що обтяжують покарання, навівши мотиви такого рішення у вироку (ч. 2 ст. 67 КК).

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує (ч. 4 ст. 67 КК).

Отже, третя загальна засада призначення покарання орієнтує суд на врахування всіх обставин, що стосуються вчиненого злочину, злочинця й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, у їх сукупності. Закон не встановлює якихось формалізованих вказівок для оцінки всіх обставин, наявних у конкретній справі. Дати їм мотивовану оцінку і прийняти остаточне рішення щодо покарання — прерогатива суду.

За період ІІ півріччя  2015 року у провадженні Підгаєцького районного суду перебувало 40 кримінальних проваджень, з них 17 справ про злочини  проти власності  (ст. 185, 186, 190 КК України);  18 справ про злочини проти життя та здоров’я (ст. 121, 122, 125, 126 КК України); 2 злочини у сфері обігу наркотичних засобів (ст. 310 КК України); 1 злочин проти  безпеки руху та експлуатації транспорту  (ст. 286 КК України); 1 злочин проти громадської безпеки (ст. 263 КК України), 1 злочин проти правосуддя (ст. 389 КК України).

 Із загальної кількості справ даної категорії в період 01.06.2015 року по 31.12.2015 року було розглянуто 20 кримінальних проваджень з постановленням обвинувального вироку стосовно 21 особи,   по 15 справах винесенні ухвали про закриття кримінальних проваджень за відмовою потерпілого від підтримання приватного обвинувачення, по 4 справах винесенні ухвали про закриття кримінального провадження  та звільнення  від кримінальної відповідальності  у зв’язку з дійовим каяттям, по 1 справі до особи застосовано примусові заходи медичного характеру. 

Згідно із статистичними даними по справі № 605/386/15-к за вчинення злочину передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України до кримінальної відповідальності притягнуто одного неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому суд  враховував не тільки ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, а також умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості розвитку неповнолітнього. Згідно зі ст. 66 КК неповноліття винного є обставиною, що пом’якшує покарання, що було враховано судом при  призначенні покарання. Зазначені обставини давали суду підстави призначити  неповнолітньому покарання у виді 3 років та 3 місяців позбавлення волі та неповнолітній був звільнений від покарання з випробовуванням із застосуванням ст. 104 КК. Відповідно до п. 2 ст. 104 КК звільнення від відбування покарання з випробовуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише в разі його засудження до позбавлення волі.

        Що стосується виду призначеного покарання, то протягом аналізованого періоду було розглянуто 12 кримінальних проваджень, де призначено покарання у виді позбавлення волі, з них по 7 кримінальних провадженнях засуджених звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком терміном  1, 1,5 та 2 роки.

        Покарання у виді позбавлення волі призначено у кримінальних провадженнях стосовно осіб, засуджених за ст. 185, 186, ст. 263, ст. 286 КК України.

        У 2 півріччі 2015 року по 4 розглянутих справах  призначено покарання у виді штрафу, зокрема

  1. Справа №605/289/15-к по обвинуваченню Панчука В.І. за ч.2 ст.215 КК України, якого вироком Підгаєцького районного суду від 04 серпня 2015 року було визнано винним і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить в сумі 1020 гривень;

2.   Справа №605/403/15-к по обвинуваченню Калабайди Я.Я. за ч.1 ст.190 КК України, якого вироком Підгаєцького районного суду від 27 серпня 2015 року було визнано винним і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить в сумі 680 гривень;

3.   Справа №605/493/15-к по обвинуваченню Сегіна В.П. за ч.1 ст.190 КК України, якого вироком Підгаєцького районного суду від 07 вересня 2015 року було визнано винним і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить в сумі 680 гривень;

4.   Справа №605/584/15-к по обвинуваченню Вальчака В.Б.  за ч.1 ст.185 КК України, якого вироком Підгаєцького районного суду від 06 листопада 2015  року було визнано винним і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить в сумі 850 гривень.

         Дані суми сплачені засудженими  добровільно у повному обсязі.

     В цілому судді при розгляді справ даної категорії дотримуються норм процесуального права. Призначаючи покарання у вигляді штрафу, у кожному конкретному випадку судом дотримані вимоги Кримінального Кодексу України.

Також, протягом 2 півріччя 2015 року Підгаєцьким районним судом було розглянуто 1 кримінальне провадження за №605/533/15-к по обвинуваченню Романіва І.І. за ч.1 ст.191, ч.2 ст. 358 КК України та вироком Підгаєцького районного суду від 28 грудня 2015 року призначено покарання у виді 3 років обмеження волі.

Вироком Підгаєцького районного суду від 28 вересня 2015 року по справі №605/515/15-к по обвинуваченню Караби І.С. за ч. 2 ст. 389 КК України та призначено покарання у виді і арешту на строк 1 місяць.

По 2 кримінальних провадженнях протягом 2 півріччя 2015 року судом було застосовано покарання у виді громадських робіт:

1.         Справа №605/380/15-к про обвинувачення Керницького І.М. за ч.1 ст.185 КК України, якого вироком Підгаєцького районного суду від 29 жовтня 2015 року було визнано винним і призначено покарання у виді 120 годин громадських робіт;

2.         Справа №605/627/15-к про обвинувачення Брик Л.М. за ч.1 ст.185 КК України, якого вироком Підгаєцького районного суду від 11 грудня 2015 року було визнано винним і призначено покарання у виді 100 годин громадських робіт.

Застосування судами законодавства щодо призначення покарання за сукупністю вироків.

        Для застосування ст. 71 КК України важливе значення має точне визначення початкового і кінцевого моментів того періоду, протягом якого вчинення особою нового злочину дає суду підставу призначити їй покарання за сукупністю вироків. Початковим моментом цього періоду у відповідності з законом є постановлення вироку за попередній злочин. Оскільки постановлення вироку завершується його публічним проголошенням, правила ст. 71 КК України застосовуються у випадках вчинення засудженим нового злочину після проголошення вироку за попередній злочин, у тому числі й тоді, коли вирок ще не набрав законної сили.

        Ст.71 КК України застосовується, якщо новий злочин вчинено:

а)      до   повного   відбуття   основного   та   додаткового  покарань,

призначених особі попереднім вироком, якщо вона відбуває ці покарання

реально;

б)      до закінчення визначеного судом іспитового строку при умовному

засудженні;

в)      до закінчення визначеного судом іспитового строку при звільненні

від відбування покарання з випробуванням;

г)       до закінчення визначеного судом строку відстрочки виконання

вироку; після закінчення визначеного судом строку відстрочки виконання

вироку, але до винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою

засуджений направлений для відбування покарання, призначеного вироком;

д)      до закінчення визначеного судом іспитового строку при звільненні

від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають

дітей віком до семи років; після закінчення визначеного судом іспитового

строку, але до винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою

засуджена направлена для відбування покарання, призначеного вироком;

е)       до закінчення строку не відбутої частини покарання при умовно-

достроковому звільненні від відбування покарання;

є) до закінчення строку більш м'якого покарання, яким замінена не відбута частина покарання, призначеного вироком;

ж)      до закінчення визначеного судом періоду відстрочки відбування

покарання чи звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок,

які мають дітей віком до трьох років; після закінчення цього періоду, але до

винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою засуджена

направляється для відбування покарання, призначеного вироком чи більш

м'якого покарання, визначеного в порядку ч.4 ст. 83 КК України.

         Встановивши, що покарання особі має призначатись з додержанням правил ст.71 КК України, суд повинен:

1)  точно встановити не відбуту частину покарання за попереднім вироком;

2)  призначити покарання за новий злочин (злочини);

3) обрати принцип призначення остаточного покарання за сукупністю вироків;

4)  визначити конкретний вид (види) і розмір остаточного покарання за сукупністю вироків.

       Межі складання, а отже, і остаточне покарання за сукупністю вироків залежить: а) від виду покарання, який особа фактично відбуває або повинна відбувати за попереднім вироком; б) від виду покарання, який призначений за новим вироком; в) від розміру як не відбутого покарання, так і того, що призначене за новим вироком; г) від ступеня тяжкості того злочину, за вчинення якого особу засуджено як за попереднім, так і за новим вироками.

         На відміну від призначення покарання за сукупністю злочинів, коли всі ці злочини вчинені особою до постановлення вироку хоча б за один з них, йдеться про ситуацію, що виникає при призначенні покарання особі, яка після постановлення вироку за попередній злочин (злочини), але до повного відбуття покарання вчинила новий злочин (злочини).

         За інших рівних умов така особа є більш суспільно небезпечною, ніж та, діяння якої утворюють множинність злочинів у формі їх сукупності. Ця обставина і зумовлює більш суворий підхід до покарання особи, яка засуджується за сукупністю вироків, в порівнянні з особою, яка засуджується за сукупністю злочинів.

        В Підгаєцькому районному суді у 2 півріччі 2015 року було розглянуто 3 кримінальні провадження, по яких винесено вироки та призначено покарання за сукупністю вироків відповідно до ч. 5 ст.71 КК України.

       Вироком Підгаєцького районного суду від 28 вересня 2015 року Карабу І.С. засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 10 вересня 2015 року покарання у виді арешту на строк 1 (один) місяць. Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків повністю приєднано не відбуте покарання за вироком Підгаєцького районного суду від 27 травня 2015 року у виді 80 годин громадських робіт, які згідно із ст. 72 КК України, переведено у 10 днів арешту та визначено остаточне покарання – 1 місяць 10 днів арешту.

          Застосування судами законодавства, що передбачає призначення покарання за сукупністю злочинів в кримінальних справах.

         Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один із злочинів.

         За сукупністю злочинів покарання призначається відповідно до ст.70 КК України і здійснюється в два етапи. На першому з них суд призначає покарання за кожний окремий злочин, що входить у сукупність. На другому - визначає остаточне покарання за всі злочини, що утворюють сукупність, керуючись при цьому спеціальними правилами - принципами його призначення за сукупністю, передбаченими в ч. 1 ст.70 КК і визначаючи його в тих межах, що встановлені в ч. 2 ст. 70 КК.

        Вироком Підгаєцького районного суду  від 09 жовтня 2015 року Борсука Б.В. визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч. 3, 186 ч. 3 КК України та призначено покарання:- за ст. 185 ч. 3 КК України у виді 4 років позбавлення волі;- за ст. 186 ч. 3 КК України у виді 5 років позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України призначено Борсуку Б.В. покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та остаточно призначено покарання у виді 5 років  позбавлення волі.

 Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів може здійснюватися шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) часткового; в) чи повного складання призначених покарань. Установлюючи ці принципи визначення остаточного покарання за сукупністю, закон не регламентує, у яких випадках повинен використовуватися судом той чи інший із цих принципів. Отже, у кожному випадку це питання вирішується за розсудом суду, який обирає той чи інший принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного. Також при вирішенні цього питання належить враховувати, що вчинення особою не одного, а кількох (двох і більше) злочинів, як правило свідчить про підвищену небезпечність вчиненого і особи винного.

         Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим допускається щодо покарань як одного, так і різних їх видів. Визначаючи, яке з призначених покарань є більш суворим, суд виходить: а) з його розміру (міри) - якщо вироком призначені покарання одного виду; б)з його місця в законодавчому переліку покарань (ст.51 КК) - якщо вироком призначені покарання різних видів. Отже, поглинення менш суворого покарання більш суворим означає, що остаточне покарання визначається судом у межах більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, що входить у сукупність.

        При частковому складанні до найбільш суворого за видом чи розміром покарання, призначеного за один із злочинів, додається лише частина менш суворого покарання (покарань), призначеного за інший злочин (злочини) і остаточне покарання за сукупністю злочинів стає, таким чином, більш суворим, ніж будь-яке з покарань, призначених за окремі злочини. Питання про те, яку саме частину менш суворого покарання належить додати до більш суворого, суд вирішує на свій розсуд з урахуванням конкретних обставин справи і виходячи з тих меж остаточного покарання, які встановлені для нього у ч.2 ст.70 КК України.

         При складанні покарань у межах санкції статті, що передбачає більш суворе покарання, суд визначає, яке з покарань, призначених за окремі злочини, є більш суворим, виходячи при цьому з його виду - якщо покарання різних видів, або з його розміру - якщо покарання одного виду. Також суд визначає допустиму межу складання призначених покарань, беручи до уваги при цьому не той вид та міру покарання, що фактично призначені вироком, а враховуючи ту максимальну межу, яку встановлено у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає найбільш суворе покарання.

         Повне складання припускає, що всі покарання, призначені за окремі злочини, складаються одне з одним, і остаточне покарання за сукупністю злочинів являє собою їх загальну суму. Як повне, так і часткове складання покарань провадиться судом з дотримання вимог ч.2 ст.70 КК, згідно з якою остаточне покарання в цьому випадку визначається: а) або у межах, встановлених санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає більш суворе покарання; б) або у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК.

         Призначення покарання за ч.4 ст.70 КК здійснюється у три етапи: на першому з них суд виносить вирок і призначає покарання за знову розкритий злочин. На другому - суд призначає покарання за сукупністю злочинів, керуючись положеннями частин 1-3 ст. 70 КК. При цьому суд не враховує, що особа вже повністю або частково відбула те покарання, що було призначене їй за раніше винесеним вироком. Отже, до уваги береться покарання у тому повному розмірі, що раніше було призначене цим вироком. На третьому етапі суд здійснює зарахування за правилами ст. 72 КК України, яке полягає в тому, що до покарання, яке остаточно призначене за сукупністю злочинів, зараховується судом те покарання, що повністю або частково було відбуте особою за попереднім вироком.

             Так, вироком Підгаєцького районного суду  від 03 грудня 2015 року притягнуто до кримінальної відповідальності Борсука Б.В.  05 лютого 1990 року народження, не працюючого, не одруженого, проживаючого "інформація", раніше судимого:

-          11.07.2011 року Підгаєцьким районним судом Тернопільської області за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК  України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік шість місяців.

-          16.09.2011 року Підгаєцьким районним судом Тернопільської області за ч.3 ст. 185 , ч. 1 ст.304 , 70 ч.1 ,70 ч.4 КК України до 3 років одного місяця  позбавлення волі   (дані вироки виконуються самостійно);

-          06.10.2011 року Підгаєцьким районним судом Тернопільської області за ч.3 ст.15, ч.2 ст. 185, ч.4 ст.70 КК України до 3 років одного місяця  позбавлення волі,

-          16.03.2012 року Підгаєцьким районним судом Тернопільської області за ч.3 ст. 185, ч.4 ст.70  КК України до 3 років вісім місяців  позбавлення волі, 07.04.2014 року Гусятинським районним судом Тернопільської області  звільнений умовно-достроково, не відбутий строк 1 рік 1 місяць 5 днів

-          07.09.2015 року Підгаєцьким районним судом Тернопільської області за ч.2 ст. 185, ч. 3 ст.185КК України до 3 років  позбавлення волі. Згідно ч.5 ст. 71 КК України приєднано 6 місяців позбавлення волі за вироком Підгаєцького районного суду  від 16.03.2012 року і остаточно до відбуття призначено  3 років 6 місяців позбавлення волі визнано винним за ч. 3 ст. 186, ч.3 ст.185, ч.2 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

         Вивчення судової практики суду щодо з призначення кримінального покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків засвідчило, що судді, розглядаючи кримінальні справи, загалом дотримуються вимог зазначеної статті й у випадках, коли має місце сукупність злочинів, кваліфікують кожен злочин за відповідною статтею чи частиною статті КК. Судді правильно розуміють поняття "сукупність" та у всіх випадках враховують той факт, що різними частинами однієї статті можуть передбачатися різнорідні злочини, які утворюють сукупність, та покарання за які, за наявних підстав, призначається за ст. 70 КК.

          Крім того, проведення узагальнення засвідчило, що кримінальні справи, у яких призначається кримінальне покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків становлять значну частину від усіх розглянутих судами справ. Так, Підгаєцьким районним судом Тернопільської області у 2 півріччі 2015 року всього розглянуто 40 кримінальних проваджень, з них  5 кримінальних проваджень, у яких приймались вироки із застосування ст. 70, 71 КК України.

         Проведене узагальнення засвідчило, що при розгляді кримінальних справ та кримінальних  проваджень у 2 півріччі 2015 року судді загалом дотримуються вимог кримінального закону щодо призначення покарання. Так, протягом аналізованого періоду було подано 4 апеляційні скарги на вироки у кримінальних  справах, 3  з яких апеляційним судом Тернопільської області залишено без змін та 1 вирок змінено в частині призначення додаткового покарання (кримінальне провадження № 605/353/15-к за ч. 2 ст. 286 КК України відносно Кучеровського М.К.)

          Як вбачається із проаналізованих даних, під час розгляду Підгаєцьким районним судом кримінальних справ при призначенні міри покарання, у кожному конкретному випадку, судді в основному дотримувались загальних засад та принципів покарання, враховувалась ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу підсудного, обставини, які пом´якшують або обтяжують відповідальність і в цілому правильно застосовувались норми кримінально-процесуального та кримінального права з метою охорони прав та законних інтересів осіб, покарання призначались в межах санкцій статей Кримінального кодексу України.

Голова Підгаєцького

районного суду                                                                Г.В. Ігнатова