2

 Зазначений аналіз проведений на виконання завдання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та листа апеляційного суду Тернопільської області від 06.01.2104 року № 7/15 .

Для проведення зазначеного аналізу було використано судову практику з розгляду кримінальних проваджень Підгаєцьким районним судом за період 2014 року щодо застосування практики Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р., ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475, 97-ВР (далі -Конвенція], займає особливо місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, Конвенція про захист прав і основних свобод людини є частиною національного законодавства України згідно із положенням ст. 9 Конституції, її положення є нормами прямої дії, крім цього вони мають пріоритет відносно норм національного законодавства, що суперечать положенням Конвенції. Конвенція є важливим і надзвичайно впливовим чинником залучення у правову систему України європейських правових цінностей, які стосуються захисту прав людини і мають високий гуманітарний потенціал.

Предметом регулювання Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Дійсно, гарантія прав, передбачена Конвенцією, цілком реальна без прийняття будь-яких додаткових заходів з боку органів влади держав-учасниць, таким чином, ці права можна вважати такими, що застосовуються прямо. Пріоритет норм Європейської конвенції над положеннями національного законодавства, що суперечать їй, визначається двома основними положеннями, а саме права і свободи, що захищаються Конвенцією, носять фундаментальний характер, по-друге, у Преамбулі Європейської конвенції підкреслюється одна з основних цілей Ради Європи - досягнення більшої єдності міждержавами-членами, а діяльність Європейського суду як контролюючого механізму саме і служить досягненню згаданої мети.

Відповідно до ст. 31 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року рішення Європейського Суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування та тлумачення. Європейський суд з прав людини встановив, що буде керуватися раніше прийнятими рішеннями виходячи з беззаперечних міркувань, наприклад, для забезпечення того, щоб Конвенція відображала суспільні зміни і продовжувала відповідати вимогам сьогодення.

Аналізуючи практику застосування Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду кримінальних проваджень Підгаєцьким районним судом, встановлено, що при розгляді справ судді застосовували практику Європейського суду з прав людини.

Так, суддею Підгаєцького районного суду Грицай K.M. було розглянуто кримінальне провадження за нововиявленим обставинами за заявою засудженого Гордиці В.О., який вироком Підгаєцького районного суду від 28 квітня 2012 року був засуджений за ч. 1 ст. 121 КК України. Даний вирок Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2012 року та ухвала апеляційного суду Тернопільської області від 20 липня 2012 року про відмову у задоволенні апеляційної скарги залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ЗО липня 2013 року. У своїй заяві засуджений Гордиця В.О. та його захисник вказали нововиявленими обставинами постановления ухвали Бережанський районним судом Тернопільської області від 02.12.2013 року про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності у кримінальному провадженні про обвинувачення Кидоня Миколи Івановича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та викладені у ній обставини. Вказують, що з нововиявленої обставини, яка убачається з ухвали суду щодо Кидоня М.І., випливає, що Кидонь МІ. першим застосував насильство стосовно Гордиці В.О., а той будучи у стані крайньої необхідності, перевищив межі необхідної оборони, спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, та це тягне за собою зміну кваліфікації дій засудженого Гордиці В.О. з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України.

Встановлено, що ухвала Бережанського районного суду від 02.12.2013 року була постановлена після ухвалення вироку відносно Гордиці В.О., об'єктивно не могла існувати на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, тому не була відома заявникам та суду на час розгляду справи судом першої інстанції. Доводи заяви про те, що з матеріалів кримінального провадження № 12013210160000055 за ч. 1 ст. 125 КК України відносно Кидоня М.І. та з ухвали Бережанського районного суду від 02.12.2013 року вбачається, що Кидонь М.І. першим застосував насильство стосовно Гордиці В.О., тому останній, будучи у стані крайньої необхідності, перевищив межі необхідної оборони, спричинив Кидоню М.І. тяжкі тілесні ушкодження суд вважав безпідставними, оскільки такі не підтвердились під час судового розгляду.

Так, розглядаючи вищезазначені заяви та мотиви, якими вони обґрунтовуються, судом було наголошено на тому, що ним було взято до уваги висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 року, справа «Рябих проти Росії», згідно яких право на справедливий судовий розгляд, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі преамбули до Конвенції, де проголошено принцип верховенства права як складову спільної спадщини Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності (ревності)... тобто принципу остаточності судового рішення, який означає, що жодна сторона не має права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду і ухвалення нового рішення у справі.

Таким чином, суд прийшов до переконання, що наведені заявниками обставини ні самі по собі, ні разом з іншими обставинами, встановленими судом, не доводять неправильність вироку суду, про перегляд якого просять заявники, та безпосередньо не впливають на висновок суду, який зроблений з урахуванням усіх досліджених у судовому засіданні доказів та 04.04.2014 року постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяв.

Крім того, Підгаєцьким районним судом у 2014 році було застосовано практику Європейського суду з прав людини під час розгляду слідчим суддею двох клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Слідчим суддею Ігнатовою Г.В. було розглянуте клопотання про обрання відносно підозрюваного К. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 296 КК України, запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Обґрунтовуючи клопотання, слідчий вказав наступні ризики, які він вважав такими, що дають підставу для застосування даного запобіжного заходу, а саме: що К. підозрюється у вчиненні умисного злочину середньої тяжкості, раніше судимий, відбував покарання у вигляді позбавлення волі, на те, що перебуваючи на волі може переховуватись від органів досудового розслідування та матиме змогу впливати на потерпілих та свідків.

Відповідно до вимог частини 2 статті 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають /(остатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою слідчого судді від 07.05.2014 року за клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно К., було відмовлено у задоволенні клопотання та обрано більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту. Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя прийшла до висновку про те, що запобіжний захід у виді тримання під вартою підозрюваного К. є занадто суворим заходом для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

При цьому слідчий суддя застосувала п.п. З і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Також, слідчим суддею Ігнатовою Г.В. було розглянуто клопотання слідчого про надання дозволу на обшук за місцем проживання П. у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 185 КК України.

Частиною 5 статті 234 КПК України закріплено обов'язок слідчого, прокурора довести наявність достатніх підстав для надання дозволу на проведення

обшуку.

Судом під час розгляду клопотання було встановлено, що досудовим слідством такої особи як П. не встановлено, так само як і його причетність до вчинення кримінального правопорушення за даним кримінальним провадженням. Тому, ухвалою слідчого судді від 21.05.2014 року було відмовлено у задоволенні клопотання. Слідчий суддя наголосила та тому, що невиконання вимог про законність, обґрунтованість та мотивованість рішення слідчого судді тягне за собою визнання обшуку незаконним та розглядається Європейським судом з прав людини як порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя, виходив із практики Європейського суду з прав людини, зокрема, врахував рішення у справі «Єрнст та інші проти Бельгії», у якому зазначено, що ордер на проведення обшуку не містив жодної вказівки стосовно точного місця проведення обшуку...Таким чином, слідчі необгрунтовано наділялись широким повноваженнями...

Аналізуючи стан дотримання Підгаєцьким районним судом Конвенції про захист прав і основоположних свобод у 2014 році було встановлено, що при розгляді справ судом, судді в основному дотримувались положень Конвенції. Суддями вживаються заходи для дотримання права на справедливий і відкритий розгляд справи, /(отримання розумних строків розгляду справ судом, передбачених ст. 6 Конвенції та недопущення порушення інших прав, проголошених Конвенцією.

Слід також зазначити, що на практиці в судочинстві із застосуванням практики Європейського Суду та посилань на рішення Суду існує ряд проблем,

причинами яких є:

неоднозначність    регулювання    застосування    практики    Суду   на законодавчому рівні;

- відсутність координації з боку найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції України щодо питання застосування практики Суду.

Тому, зважаючи на це для ефективного застосування унікального міжнародного документу, яким є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, необхідне знання практики Європейського суду з прав людини, для чого важливим та необхідним є вироблення для суддів певних інструкцій з метою їхньої обізнаності щодо діяльності Суду, узагальнень та роз'яснень щодо однаковості та правильності розуміння норм та приписів, у застосуванні яких виникають труднощі.

    Наведені вище приклади свідчать про те, що у Підгаєцькому районному суді напрацьовується та поширюється практика прямого застосування положень Конвенції та рішень Європейського Суду у кримінальному судочинстві, яка спрямовується на забезпечення справедливого судового захисту.

Заступник голови 

Підгаєцького районного суду          K.M. Грицай