1

          Зазначений аналіз проведено на виконання  п.п. 6 п. 2 рішення № 1 ради голів апеляційних судів при Голові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.02.2012 року.

          Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р. (Конвенція), ратифікована  Законом України від 17 липня 1997 року №475,97-ВР, займає особливо місце серед міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Саме цей міжнародний договір зумовив необхідність реформування національного законодавства з метою приведення останнього у відповідність із міжнародними стандартами в галузі прав людини.

Так, 23 лютого 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 3477-ІV «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з яким при розгляді справ судами України Конвенція та практика Європейського суду з прав людини мають використовуватися як джерела права. Відповідне положення спрямовано на реалізацію ст. 55 Конституції України та норм Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р.

           Судам відведено ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав, гарантованих Конвенцією. Саме суди та прирівняні до них інституції вважаються, як правило, тими ефективними засобами захисту на національному рівні, до яких за Конвенцією потрібно звертатися за захистом своїх прав, перш ніж шукати підтримку в Європейському суді з прав людини

Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. Тому її норми повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.

Аналізуючи практику застосування рішень Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлено, що при розгляді справ судді застосовували практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, суддею Підгаєцького районного суду Грицай К.М. було розглянуто клопотання про надання дозволу на проведення обшуку житла у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 301 КК України.

Ухвалою слідчого судді від 12.02.2015 р. було відмовлено у задоволені вищезазначеного клопотання, оскільки досудовим слідством не доведено наявність підстав, передбачених ч.5 ст. 234 КПК України, для проведення обшуку.

Також, як вбачалось із матеріалів клопотання гр. Ж.  проживає без реєстрації у будинку,  в якому планується провести обшук, даний будинок належить на праві власності особам, щодо яких не здійснюється досудове розслідування у даному кримінальному провадженні.

В даному випадку суд врахував правові позиції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), сформульовані ним у рішенні «Ратушна проти України», згідно яких  завдання виявлення доказів злочину може потребувати проведення обшуку в приміщеннях третьої сторони, однак, цей фактор слід враховувати при застосуванні оцінки пропорційності втручання держави у здійсненні права особи на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, передбаченого ст. 8 Конвенції  про захист прав людини і основоположних свобод.

При розгляді клопотання  про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного Д. слідчий суддя Ігнатова Г.В. врахувала вимоги  п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних факторів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув’язнення.

Задовольняючи дане клопотання суд врахував ризики, що дають достатню підставу для застосування даного запобіжного заходу, зокрема, те, що Д. підозрюється у вчинення особливо тяжкого злочину та, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суддею Ігнатовою Г.В. також застосовано положення Конвенції та практику ЄСПЛ при розгляді заяви судді Горуц Р.О. про  самовідвід у розгляді клопотання про звільнення засудженого від призначеного покарання з випробуванням у зв’язку із закінченням іспитового строку.

Ухвалою суду в задоволенні самовідводу було відмовлено. При винесенні рішення суд послався на закріплений у  ст. 6 Конвенції принцип дотримання правил неупередженості (безсторонності) судами як складової права на справедливий судовий розгляд та позицію ЄСПЛ стосовно поняття «неупереджений суд», сформульовану ним у рішенні «П’єрсак проти Бельгії». Так, для того, щоб суди могли вселяти громадськості необхідну довіру, слід враховувати також і питання їх внутрішньої організації. Правова позиція суду по цій справі полягає в тому, що суб’єктивний підхід  до неупередженості відображає особисті переконання судді у конкретній справі, об’єктивний – визначає чи мали місце достатні гарантії щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу… Презумпція особистої неупередженості діє до тих пір, поки не доведено інше… Будь-який суддя, відносно неупередженості якого є законні сумніви, повинен негайно вийти зі складу суду, який розглядає справу. Інакше підривається довіра, якою у демократичному суспільстві мають користуватися суди.

         Отже, на підставі проведеного аналізу, можна зробити висновок, що при розгляді справ, проваджень та матеріалів усіх категорій, Підгаєцьким районним судом протягом першого півріччя 2015 року практика Європейського суду з прав людини та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовувались частіше, ніж у 2014 році.

         Щодо порядку застосування судами рішень ЄСПЛ у справах, то на практиці існують проблеми щодо неоднакового застосування судами відповідних рішень.

        З іншого боку, враховуючи необхідність усунення прогалин і колізій у національному законодавстві та підвищення української правозастосовної практики судів до європейського рівня, доцільність посилання на рішення ЄСПЛ у судовій практиці є очевидною та необхідною. Таке застосування практики Європейського суду та дотримання судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позитивно позначиться на ефективності та справедливості правосуддя при розгляді справ.

Голова Підгаєцького

районного суду                                                                                Г.В. Ігнатова

Вик. Голіят Т.З.